Описание
Іван Федорович Карабиць (17.01.1945, с. Ялта Донецької обл. – 20.01.2002, Київ) – український композитор, педагог, музично-громадський діяч. За походженням грек.
У 1959–1963 рр. навчався в Артемівському музичному училищі, закінчив його по класу фортепіано. У 1961–1963 рр. працював концертмейстером училищного хору, тоді ж почав писати музику. У 1963–1971 рр. навчався на композиторському факультеті Київської державної консерваторії ім. П. І. Чайковського в класі Б. М. Лятошинського, з 1968 р. – у класі М. М. Скорика, під керівництвом якого закінчив аспірантуру (1972–1975 рр.). У 1964–1967 рр. служив в армії. У 1967–1975 рр. працював диригентом ансамблю пісні і танцю Київського військового округу. У 1975–1983 рр. – на творчій роботі. З 1983 р. викладав у Київській консерваторії (нині Національна музична академія України ім. П. І. Чайковського). Серед учнів І. Ф. Карабиця – В.Полева, А. Ро¬щенко, А. Бондаренко, О. Ільницька, В. Ракочі, А. Гончаров, Н. Яремчук та ін. З 1972 р. – член Спілки композиторів України (СКУ). У наступні роки обирався до складу правління СКУ і СК СРСР, був головою правління Музфонду України (1979–1983), заступником голови правління СКУ з питань міжнародних зв’язків та керівник комісії масових жанрів. У 1994–2000 рр. – художній керівник Національного ансамблю солістів „Київська камерата”, фундатор циклу концертів „Час камерати”. У 1990 р. став автором ідеї та постійним директором і художнім керівником Міжнародного музичного фестивалю „Київ Мюзик Фест”. Тринадцятий фестиваль „Київ Мюзик Фест’2002” було присвячено пам’яті Івана Карабиця.
У 1995 р. став одним із засновників Міжнародного благодійного фонду конкурсу пам’яті Володимира Горовиця, у 1995–2001 рр. – постійний голова журі Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті В. Горовиця. З 1998 р. – художній керівник Міжнародного музичного фестивалю „Київські літні музичні вечори”.
І. Карабиць брав участь в роботі Всеамериканської асоціації адміністраторів музичних навчальних закладів (1995, м. Міннеаполіс, США), виступав з лекціями про українську музику в Українському інституті Америки (Нью-Йорк), в Університеті штату Невада (США), був запрошений Чикагським симфонічним оркестром як composer in residence.
Нагороди
Народний артист України (1991), заслужений діяч мистецтв України (1974), лауреат премії Ленінського комсомолу (за ораторію “Заклинання вогню” і Симфонію № 2, 1981), лауреат Республіканської премії ім. М. Островського (1978), лауреат Всесоюзного конкурсу композиторів (за Концерт № 1 для фортепіано з оркестром, 1969), дипломант Всесоюзного конкурсу (за ораторію “Земле моя, на ймення Донбас”).
Професор Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського (1998), член правління Національної спілки композиторів України, член правління Українського фонду культури і Національної комісії з питань культури при ЮНЕСКО.
Творчість
Початковий період творчості композитора позначений вільним використанням додекафонії. Твори раннього періоду (1 соната для віолончелі, симфоніетта для струнного оркестру, сонатина для фортепіано) відрізняються тяжінням до експресивного типу висловлення та пошуком індивідуального стилю. У 70–80-і роки визначилося тяжіння композитора до концепційної масштабності у втіленні філософської проблематики, громадянської тематики (теми Батьківщини, пам’яті, морального обов’язку). Позначився пріоритет симфонічних жанрів у їх взаємозв’язку із сценічними, вокальними жанрами, інструментальним концертом (Концерт для хору, солістів і симфонічного оркестру “Сад божественних пісень” на вірші Г. С. Сковороди, опера-ораторія “Київські фрески”, три концерти для оркестру). У симфонізмі І. Карабиця виявилося тяжіння до драматичному типу як провідному в синтезі різних жанрових начал (у взаємозв’язку епосу, драми і лірики в симфонії-епопеї “П’ять пісень про Україну”, конфліктно-драматичного і ліричного – в Третій). Музична лексика композитора відображує багатовекторність стильових орієнти
