Поиск
сага сумерки, сумерки2 новолуние!

сага сумерки, сумерки2 новолуние!

Подписчики: 12 подписчиков
ID: 16524850

Блокировка:

Нет ограничений

Верификация:

Сообщество не верифицировано администрацией ВКонтакте

Видимость

открытое

Популярность:

У сообщества нет огня Прометея

Домен:

club16524850

Описание

составлена по фильму сумерки, сумерки2

|Маленький ФК любителей Милы Нитич|. Мила Нитич- Новое имя на украинской сцене.
Яркая и одаренная молодая исполнительница родилась 26 сентября 1990 года в Хмельницкой области, покорила сердца публики и телезрителей на конкурсе «Новая волна 2009» в Юрмале.
Музыка всегда окружала Милу.
Папа – профессиональный музыкант, духовик. И первые картинки – это нотки партитур отца, разбросанные по всему дому.
Первые пробы петь - это дуэты со звучащими из магнитофона Мираи Керри ,Эллой Фицджеральд, Уитни Хьюстон, Аллой Пугачевой, Бейонс. Поэтому не было ничего неожиданного в том, что в восемь лет, Милу отдали в музыкальную школу по классу фортепиано. И уже в музыкальной школе учителя выделяли необычный и сильный голос девочки. В шестнадцать лет Милу Нитич пригласили работать сразу в два профессиональных коллектива: эстрадно-симфонический оркестр МВС Украины и Хмельницкий Муниципальный духовой оркестр. Это была отличная школа для молодой певицы. Параллельно по настоянию родителей Мила поступила в Хмельницкий Национальный Университет на инженерную специальность. Но специальность инженера не очень привлекала девушку, она всегда мечтала петь и видела себя на сцене. Поэтому, не сказав никому ни слова, поехала в Киев и приняла участие в конкурсе «Караоке на майдане», а затем в телепрограмме «Шанс». Мила Нитич вышла в финал и потрясла всех исполнением песни Селин Дион All By Myself. Где и была отмечена музыкальным продюсером «Шанса» Владимиром Бебешко. Он поверил в талант Милы и предложил ей попробовать свои силы на конкурсе «Новая волна 2009» в Юрмале.
«Новая волна» принесла Миле Нитич золотую звезду Аллы Пугачевой и заслуженный успех у настоящих ценителей хорошей музыки. Впервые, за восемь лет проведения конкурса, публика концертного зала «Дзинтари» встала и аплодировала стоя молодой певице из Украины – Миле Нитич.

|Маленький ФК любителей Милы Нитич|

✦Yuja Wang - A community of fans✦. Спільнота шанувальників піаністки
--------------------------------------------------
Юджа Ванг народилася в 1987 році в Пекіні в родині балерини і перкусіоніста, з восьми років почала навчатися грі на фортепіано, брала участь в декількох юнацьких конкурсах (в Китаї, Японії, Іспанії та Німеччини), десь навіть отримала нагороди. У 14 років вступила в канадський Mount Royal College, на музичне відділення. Рік по тому перемогла на конкурсі Музичного фестивалю в Аспені і переїхала в США - вчитися в Музичному інституті Кертіса у Філадельфії. Її педагогом став Гарі Графман - той самий, що «випустив у світ» Ланг Ланга.
Молода китайська піаністка Юджа Ванг в своїй грі блискуче поєднує юнацьку спонтанність і нестримну фантазію з дисципліною і чіткістю зрілого музиканта. Піаністка уклала ексклюзивний контракт зі студією звукозапису Deutsche Grammophon. Навесні 2009 року вийшов її перший диск - «Сонати і етюди», в якому, за словами оглядача журналу «Gramophone», «блискуча техніка поєднується з рідкісним поетичним даром». Кар'єра юної піаністки розвивається стрімко. У сезоні 2010- 2011 років Юджа Ванг дебютувала з Королівським оркестром Концертгебау під керуванням Даніеле Гатті, Паризьким оркестром під керуванням Юрая Вальчухі, Оркестром Радіо і телебачення Італії (Турин) під керуванням Мікко Франка, а також Національним оркестром Іспанії та оркестром Берлінської державної капели під управлінням Піетарі Инкин.
Також в цьому сезоні піаністка вперше виступілас сольними концертами в Мадриді і Токіо. Серед ангажемент піаністки на сезон 2011-2012 років - виступи з Ізраїльським філармонічним оркестром, оркестром Ла Скала, Лондонським симфонічним оркестром, симфонічним оркестром Північно-Німецького радіо і оркестром Академії Санта-Чечілія, а також з оркестрами Нью-Йорка, Філадельфії і Лос-Анджелеса .
----------------------------------------------------

✦Yuja Wang - A community of fans✦

Олег Безбородько. Композитор, піаніст, доцент кафедри спеціального фортепіано Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського, кандидат мистецтвознавства.
Член Національної спілки композиторів України. Лауреат Премії ім. Л. М. Ревуцького (2008), лауреат і дипломант міжнародних конкурсів піаністів в США, Канаді та в Україні, конкурсу композиторів “Gradus ad Parnassum” (Київ) тощо. Стипендіат урядів України, Швейцарії та Університету м. Оттава (Канада).
Музичну освіту отримав у Національній музичній академії України ім. П. І. Чайковського (клас фортепіано проф. І. Павлової, клас композиції проф. Г. Ляшенка), в аспірантурі Консерваторії м. Невшатель (Швейцарія, проф. С. Деферн) та на майстеркласах видатних педагогів-піаністів П. Бадура-Скоди, Н. Фішер, Ч. Розена, Дж. Гавілл, Н. Штаркмана, Г. Черні-Стефанської та інших.
Виступав соло, з оркестром і в складі камерного ансамблю в багатьох містах України, а також у Швейцарії, Великій Британії, Франції, Канаді, США, Польщі, Росії, Естонії, на Кубі та в інш. країнах. Значну частину репертуару піаніста складають твори українських авторів (в тому числі прем’єри творів З. Алмаші, В. Бібіка, О. Грінберга, В. Годзяцького, В. Журавицького, Ю. Іщенка, І. Карабиця, Б. Кривопуста, А. Матвєєва, Л. Сидоренко, В. Сильвестрова, Є. Станковича, М. Тіца, М. Халітової, О. Шимка, І. Щербакова, О. Щетинського).
О. Безбородько – автор симфонічної, камерної, хорової та популярної музики. Його твори звучать в Україні, США, Швейцарії, Великій Британії, Китаї, Німеччині, Голандії, Греції, Росії, Франції, Португалії, Польщі, друкуються в Німеччині. Серед виконавців – ансамбль нової музики musicFabric (Німеччина), скрипаль Д. Ткаченко (Україна – Велика Британія), піаніст С. Гутман (Велика Британія), мандоліністка О. Оленчик (Німеччина), відомі українські артисти А. Маринченко (флейта), К. Шарапов (скрипка), О. Смовж (скрипка), С. Вілка (флейта), фортепіанний дует О. Зайцева – Д. Таванець, ансамбль КО НСКУ «Рікошет», тріо «Обертон», ансамбі «Київ-Симфоньєта», «Nostri Temporis», «Solo плюс», оркестр Національної опери України, Симфонічний оркестр Національної філармонії України, Державний естрадно-симфонічний оркестр України, Державний академичний духовий оркестр України, Національний ансамбль солістів України „Київська камерата”, Симфонічний оркестр Кримської державної філармонії, Симфонічний оркестр Донецької обласної філармонії, Камерний оркестр ARCHI, Камерний оркестр Національної музичної академії України, Київський муніципальний камерний хор «Хрещатик», диригенти В. Сіренко, М. Дядюра, В. Матюхін, І. Андрієвський, О. Долинський, П. Товстуха, К. Карабиць, М. Лисенко, П. Струць та інші. Творчості О. Безбородька було присвячено програми Державного українського радіомовлення, газетні та наукові публікації.

Олег Безбородько

Иван Мозговенко. Посвящена Народному артисту России, лауреату международного конкурса, солисту симфонического оркестра Комитета кинематографии СССР и профессору класса кларнета Академии им.Гнесиных Ивану Пантелеевичу Мозговенко (р.1924)

Иван Мозговенко

Карабиц Иван Фёдорович. Іван Федорович Карабиць (17.01.1945, с. Ялта Донецької обл. – 20.01.2002, Київ) – український композитор, педагог, музично-громадський діяч. За походженням грек.
У 1959–1963 рр. навчався в Артемівському музичному училищі, закінчив його по класу фортепіано. У 1961–1963 рр. працював концертмейстером училищного хору, тоді ж почав писати музику. У 1963–1971 рр. навчався на композиторському факультеті Київської державної консерваторії ім. П. І. Чайковського в класі Б. М. Лятошинського, з 1968 р. – у класі М. М. Скорика, під керівництвом якого закінчив аспірантуру (1972–1975 рр.). У 1964–1967 рр. служив в армії. У 1967–1975 рр. працював диригентом ансамблю пісні і танцю Київського військового округу. У 1975–1983 рр. – на творчій роботі. З 1983 р. викладав у Київській консерваторії (нині Національна музична академія України ім. П. І. Чайковського). Серед учнів І. Ф. Карабиця – В.Полева, А. Ро¬щенко, А. Бондаренко, О. Ільницька, В. Ракочі, А. Гончаров, Н. Яремчук та ін. З 1972 р. – член Спілки композиторів України (СКУ). У наступні роки обирався до складу правління СКУ і СК СРСР, був головою правління Музфонду України (1979–1983), заступником голови правління СКУ з питань міжнародних зв’язків та керівник комісії масових жанрів. У 1994–2000 рр. – художній керівник Національного ансамблю солістів „Київська камерата”, фундатор циклу концертів „Час камерати”. У 1990 р. став автором ідеї та постійним директором і художнім керівником Міжнародного музичного фестивалю „Київ Мюзик Фест”. Тринадцятий фестиваль „Київ Мюзик Фест’2002” було присвячено пам’яті Івана Карабиця.
У 1995 р. став одним із засновників Міжнародного благодійного фонду конкурсу пам’яті Володимира Горовиця, у 1995–2001 рр. – постійний голова журі Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті В. Горовиця. З 1998 р. – художній керівник Міжнародного музичного фестивалю „Київські літні музичні вечори”.
І. Карабиць брав участь в роботі Всеамериканської асоціації адміністраторів музичних навчальних закладів (1995, м. Міннеаполіс, США), виступав з лекціями про українську музику в Українському інституті Америки (Нью-Йорк), в Університеті штату Невада (США), був запрошений Чикагським симфонічним оркестром як composer in residence.
Нагороди
Народний артист України (1991), заслужений діяч мистецтв України (1974), лауреат премії Ленінського комсомолу (за ораторію “Заклинання вогню” і Симфонію № 2, 1981), лауреат Республіканської премії ім. М. Островського (1978), лауреат Всесоюзного конкурсу композиторів (за Концерт № 1 для фортепіано з оркестром, 1969), дипломант Всесоюзного конкурсу (за ораторію “Земле моя, на ймення Донбас”).
Професор Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського (1998), член правління Національної спілки композиторів України, член правління Українського фонду культури і Національної комісії з питань культури при ЮНЕСКО.
Творчість
Початковий період творчості композитора позначений вільним використанням додекафонії. Твори раннього періоду (1 соната для віолончелі, симфоніетта для струнного оркестру, сонатина для фортепіано) відрізняються тяжінням до експресивного типу висловлення та пошуком індивідуального стилю. У 70–80-і роки визначилося тяжіння композитора до концепційної масштабності у втіленні філософської проблематики, громадянської тематики (теми Батьківщини, пам’яті, морального обов’язку). Позначився пріоритет симфонічних жанрів у їх взаємозв’язку із сценічними, вокальними жанрами, інструментальним концертом (Концерт для хору, солістів і симфонічного оркестру “Сад божественних пісень” на вірші Г. С. Сковороди, опера-ораторія “Київські фрески”, три концерти для оркестру). У симфонізмі І. Карабиця виявилося тяжіння до драматичному типу як провідному в синтезі різних жанрових начал (у взаємозв’язку епосу, драми і лірики в симфонії-епопеї “П’ять пісень про Україну”, конфліктно-драматичного і ліричного – в Третій). Музична лексика композитора відображує багатовекторність стильових орієнти

Карабиц Иван Фёдорович